This website works best with JavaScript enabled

Є на Фастівщині село, яке має значно довшу історію (принаймні офіційну), аніж усі його географічні сусіди. Мова йде, звісно ж, про Малополовецьке, яке розкинулося на пагорбах вздовж мальовничої річки Субодь. Нещодавно село відсвяткувало, вдумайтесь лишень!, своє 922 річчя. З давніх часів побутує легенда, що першими ці землі заселили половці, коли натрапили на засіяні щедрою рослинністю тутешні поля та луки. Збереглося чимало згадок і про маєток графа Браницького, легендами овіяні урочище Широка Криниця та могила Лядвига.

Малополовецьке часто називають виїздною кіностудією. Довколишні краєвиди стали ідеальним сценічним майданчиком для зйомок не одногО художнього фільму. Ще в далекому 1967 тут знімала свою кінокартину «Незабутнє» дружина Олександра Довженка Юлія Солнцева. У 1985 сільська місцевість послужила ідеальним тлом для розгортання батальних сцен у кіноепопеї «Батальйони просять вогню». І нарешті 2007 року територією військового полігону, що розташований при виїзді із села, шалено неслися махновські тачанки. Тутешні місця надто вже приглянулися авторам історичного серіалу «Дев’ять життів Нестора Махна». На деякий час один із сільських закутків перетворився на справжню махновську вольницю.

Галина Феодосівна та Олена Григорівна на своєму віку набачилися всякого. Прожили на світі понад 80 років, тож добре пам’ятають і війну, і повоєнну розруху. Швидко знаходять відповідь і на питання, яке довгий час не дає мені спокою: «Чому в Малополовецькому в часи Другої світової, на відміну від сусідніх сіл, німці вибили стільки люду?»

«Чого так розстрілювали? Тому що тут партизани переховувалися в лісі. Були серед них чужі, були й місцеві. Вони якось напали на німецьку колону. А ті у відповідь почали прочісувати ліс. Вибили дуже багато партизан, але розстріляли й чимало місцевих жителів, як тільки на них падала підозра у зв’язках з підпіллям».

Переглянути відео:

Серед половчанських старожилів, як і серед кавказьких акинів, є чітке розуміння, хто з їхніх сивочолих ровесників може доладньо розповісти про минувшину, а хто до цього діла зовсім не вдатний. «Он Зембінський сидить. Може він вам теж щось цікаве оповість», - Олена Григорівна вказує нам на ще одне протенційне джерело інформації. Але Галина Феодосівна до такого оповідача ставиться скептично: «Він лише береться про все оповідати , а тільки заводить балачку, то одразу перестрибує з п’ятого на десяте. Мене аж зло бере на таких оповідачів».

Найстарша жителька села дев’яностоп’ятирічна Катерина Юхимівна прибула на свято, бо ж, як сама каже, набридло сидіти в чотирьох стінах та й на людей закортіло подивитися. Розповідає, що родилася двадцять першого року. Було це якраз на Теплого Олексу , «бо мати казали, що саме лелеки вертали з вирію». У тридцять третьому навчалася вже в четвертому класі, тож добре пам’ятає, як буксирні бригади ходили по хатах, забираючи в людей останнє.

«Вимітали усе до цура. Якщо хтось в печі приховав горщика з картоплею чи крупою – і того однімали».

Трохи молодша Катерина Петрівна, яка примостилася поруч, про голодомор оповідає ще страшніші історії: «Таке бувало, що один вже мертвий на вулиці лежить, а інший ще ворушиться, але видно, що вже не жилець, то і одного й іншого клали на підводу, везли до ями і так їх разом і хоронили».

Коли мова зайшла про радянсько-німецьку війну, то обидві бабусі висловили думку, яку ще донедавна можна було б сміливо занести до розряду крамольних. Не змовляючись, вони в один голос заявили, що далеко не всі гітлерівці у ставленні до мирного населення виказували ту звірячу жорстокість, яку їм приписувала офіційна радянська пропаганда.

«Німці ж не били так, як оце зараз б’є Путін. Вони людські хати безпричинно не знищували. Хоч і серед них траплялися нелюди, але здебільшого, якщо їх не займеш, то й вони тебе не зачеплять».

Червоноармієць у будьонівці, який грізно позирає з картини у вестибюлі сільбуду, напевне, гепнувся б зі свого вороного, якби зачув таку антирадянщину. Але в залі здіймається такий гамір, що навіть не чуєш свого співрозмовника, не те що чиїсь далекі голоси. На сторонні шуми відеоапаратура не зважає. Куди більше нам допікає проблема з освітленням. Біля сцени ще куди б не йшло, а ось в глибині зали камера вихоплює одні лиш темні обличчя.

А між тим святково прибране приміщення поступово виповнюється людьми. Скуштувавши наваристої ухи, усі розсідаються по своїх місцях, готуючись до концертної програми. Серед розмаїтої публіки натрапляємо не лише на людей старшого віку, а й зауважуємо чимало молодих облич. Вислухавши спогади сільських довгожителів, захотілося погомоніти і з юним поколінням. Недарма ж-бо народна мудрість повчає: «Шукай правди у старих, а радості в молодих». Для зовсім юних сьогодні теж є чимало занять. Один лиш батут чого вартий. Галя та Марійка - подруги, хоча одна навчається вже в четвертому класі, а інша лише ходить на підготовку.

«Я буду розказувати вірш», - вихваляється старша, але не зараз, а коли вийду на сцену.

Доводиться набратися терпіння і чекати анонсованого виступу. І ось юні декламатори з’являються перед очі публіки і з їхніх вуст починає литися поезія. Галя, як і решта дітей, свою любов до рідного краю заримовує у віршовані рядки. Старша віком Ганнуся вкотре напучує, що тільки-но вона закінчить казати вірша, як одразу настане Галина черга. Дивись, мовляв, не проґав свого виступу. Це ж стосується і восьмирічної Аліни.

«Моє село неначе казка: таке барвисте і прекрасне. Усюди квіти і садки, поля, лани, гаї, ставки. А ще є школа, магазин, лікарня, сквер, новенький млин. І клуб сільський у центрі є - люблю тебе, село моє. Люблю, як соловей співає, і сонечко сіда за гаєм. На річці плавають качата, подвір’ям бігають курчата. Хоч у місті й краще жити та у п’ятницю всі їдуть у село. Повертаються до рідного порогу, щоб не сталось, як би не було».

У ролі одного з конферансьє святкового концерту впізнаємо праправнука знаменитого композитора Миколи Лисенка. На честь славетного предка його також нарекли Миколою. У цього чоловіка дуже цікава біографія. Він працює диригентом симфонічного оркестру і заразом, маючи сан священнослужителя, відправляє служби в Іонинському чоловічому монастирі. Має гарно поставлений голос, яким вправно орудує, провадячи сьогоднішнім заходом.

«Ласкаво просимо у гості, де пісня й звичаї живуть, де пахнуть і волошки й чорнобривці, де рушники узорами цвітуть».

Посаду сільського голови у Малополовецькому вже майже рік обіймає  молода жінка, яка носить подвійне прізвище Рибитва-Івоненко. Окрім роботи у сільраді працює також вчителем молодших класів у місцевій школі. За її власним зізнанням, щосили прагне довести сільській громаді, що обрали її очільницею села недарма. Єдине, чого просить від земляків, аби з більшою довірою ставилися до усіх її починань.

«Інколи важко пробудити в людях бажання до змін. Хочеш зробити щось хороше, а дехто дивиться на твої потуги з цілковитою байдужістю, якщо й не зневірою. А як би то хотілося, щоб було більше розуміння та підтримки з боку односельців. Цього мені зараз найбільше бракує».

Підбадьорити Людмилу Адамівну цього дня приїхало і районне начальство. Голова Фастівської райради Геннадій Сиваненко, хоч і не досидів до кінця урочистої частини, проте за свою колегу став горою.

«Хочу сьогодні сказати кілька напутніх слів вашому сільському голові. Вона щиро прагне зробити для мешканців села багато добрих справ і я хочу побажати їй, щоб ні в якому разі не звертала з обраного шляху і не опускала рук. Можливо в неї, як і в кожної людини, не все з того, що запланувала, вдається, але її старання не можна не відзначити. Люди добрі, звертаюся до вас, аби ви не критикували її, а в усьому допомагали, де потрібно - вказували на помилки та наствляли мудрим словом. І тоді у вашій громаді, як у тій добрій родині, запанує мир та злагода».

Сьогодні мало які зміни в селі відбуваються без участі директора сільськогосподарського підприємства «Відродження» Лариси Майсак. На своїх тисячу трьохстах гектарах вона вирощує одинадцять сільгоспкультур, утримує велике тваринницьке господарство. Доходи дозволяють не лише щороку розширяти власне виробництво, а й інвестувати в розвиток сільської інфраструктури. В найближчих планах в Лариси Дмитрівни відбудувати церкву та звести дитячий садочок. А ще взяла собі за правило, аби її робітники не лише працювали в гарних умовах, а й належним чином відпочивали.

«Цього року у грудні місяці планую чотирьох передовиків виробництва звозити в Єгипет. Їм уже зробили закордонні паспорти. Минулого року побоялася їх туди відправляти через теракти. Цього року ситуація на єгипетських курортах начебто нормалізувалася. Тож хай люди побачать трохи світу, наберуться нових сил та вражень».

Іменини – це свято, яке, звісно ж, не обходиться без подарунків. Їх цього дня вручали багато і на будь-який смак. Помічник народного депутата Руслана Сольвара Андрій Січка передав гроші на заміну старих дверей, які встановлені при вході до Будинку культури. Від обласного депутата Олександра Волинця презенти дісталися тим мешканцям села, які брали участь в АТО. А учасники художньої самодіяльності лише встигали міняти наряди, то кружляючи в київському вальсі, то перевтілюючись в румунських чи єврейських танцюристів.

Чимало вихідців з Малополовецького напередодні свята відклали убік свої буденні справи і з усіх усюд потягнулися до рідного краю. А виходячи на сцену з привітальним словом, спогадували давноминулі дні.

«Останній раз я виходила на цю сцену у 1977 як шкільний атестат одержувала. Багато часу відтоді сплинуло, а й зараз, виступаючи перед вами, хвилююсь як колись у юності. По правді кажучи, не очікувала, що збереться стільки людей».

Серед почесних гостей свята і Кожанський селищний голова Наталія Обремська, яка тішиться, що жителі двох сіл живуть між собою дружньо як одна велика родина.

«Знаєте, скільки в Кожанці живе половчан? Дуже багато. Навіть двоє моїх найближчих сусідів родом з вашого села. Це дуже гарні, доброзичливі люди. Мені радісно від того, що часто ми стаємо при нагоді одне одному. Сьогодні дехто з батьків-половчан возить своїх діточок до Кожанського дитсадочка. Натомість наші люди часто користуються послугами вашого кафе, коли хочуть відзначити якусь подію. Приїжджаємо до вас, як-то кажуть, і на чарку, і на шкварку».

Тиждень тому кожанчани відзначали 626 років з дня заснування свого селища. Сьогодні святкують половчани. Їхньому селу виповнюється 922 роки. Здається, сусідні населені пункти, а різниця між ними майже 300 років. Історію не перепишеш і той, хто заснував своє поселення раніше, цілком законно дістав право називатися старшим. Половчани, як не крути, з погляду історичної ретроспективи мають солідний гандикап перед кожанчанами. А ось стосовно майбутнього все не так однозначно. У сім’ях кожанчан цьогоріч народилося тридцятеро дітей. У половчан поки що шестеро. Але це лише поки що.

Сергій Сіроманець, Опанас Джиґун. «Достовірно».


Поширити в соціальних медіа:
Додати коментар

Мегакрутецька інтелектуальна гра у Броварах

Кращі уми Броварів щотижня збираються в одному з місцевих ресторанів, щоб помірятися інтелектом.  

Переглянути..

ЮНА НАДІЯ УКРАЇНСЬКОГО ФУТБОЛУ

ЮНА НАДІЯ УКРАЇНСЬКОГО ФУТБОЛУ

Наше знайомство з Тімуром Тутєровим відбулося після розгромної поразки його ковалівського “Колосу” від київського “Динамо”. Ні, не того де було 0:7, а напередодні в матчі команд U-19, де юні кияни...

Переглянути..

У СТОЛИЧНОМУ ПАРКУ ПАРТИЗАНСЬКОЇ СЛАВИ ВСТАНОВИЛИ…

У СТОЛИЧНОМУ ПАРКУ ПАРТИЗАНСЬКОЇ СЛАВИ ВСТАНОВИЛИ ДИВОВИЖНИЙ СОЛОДКИЙ РЕКОРД!

24 СЕРПНЯ, З НАГОДИ 30-ТИ РІЧЧЮ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ, КОМПАНІЯ «КИЇВСЬКИЙ БКК» ВСТАНОВИЛА РЕКОРД: «НАЙМАСОВІША ПРЕЗЕНТАЦІЯ-ДЕГУСТАЦІЯ ТОРТА В УКРАЇНІ».

Переглянути..

Коментування футбольного матчу на гуцульський триб

Коментування футбольного матчу на гуцульський триб

Так би, напевне, оповідали про Історичний матч  збірної України проти збірної Швеції на західноукраїнських теренах ще яких 100 років тому.

Переглянути..

Шахове королівство української столиці в очікуванні…

Шахове королівство української столиці в очікуванні неймовірного свята гри мудрих

Прихильники Каїси, покровительниці дивовижних шахів вже звикли, що наприкінці зими щорічно НВК «Домінанта», цей дитячий рай за «Дитячим світом», який розташувався у мальовничій оазі поруч з метро «Дарниця», традиційно запрошує...

Переглянути..

 

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12147 #200714233621