This website works best with JavaScript enabled

З поміж майже 30 тисяч населених пунктів України для кожного її мешканця є найдорожчий та наймиліший його серцю куточок. Для мене цим куточком є селище Кожанка. Нащадки давніх кожум’яків на честь рідного поселення запровадили аж два свята. Храмовий празник тут відзначають на Покрову, а ось світські іменини селище святкує у другу суботу вересня. І хоч влада в Кожанці міняється, як погода в березні, але святкових традицій дотримуються неухильно. І юні аматори з художньої самодіяльності готуються до цього свята заздалегідь.

«Моє село. Яке ж воно красиве! Воно одне таке на цілий світ. Пшеничним колоском буяють рідні ниви. Чарує веснами садів вишневий цвіт», - так натхненно декламує вірша, присвяченого рідному селу, кожанчанин Дмитрик.

Учитель молодших класів Наталя Мазуренко викладає у його класі уроки українознавства, які оплачує селищна рада. Дуже прагне прищепити своїм учням любов до народних звичаїв.

«Дітям дуже подобається українське вбрання. Вони його залюбки носять. Сьогодні нам випала добра нагода привітати односельців. Ми підготували власну програму і незабаром з нею виступимо».

Вештаючись між людьми і прислухаючись до їхніх балачок, пригадується така близька та знайома ще з дитинства рідна говірка. Ось одна старша жінка хвалиться своїй знайомій: «А я вчора два відрі гірків спродала». У відповідь чує, що її співрозмовниця теж збирається на торги, бо в неї «яблука вродили добренні та мнякі як кісто».

Народний умілець Роман Сьомін розташувався зі своїм мистецьким скарбом на видному місці. За допомогою лише двох інструметів: болгарки та лобзика виготовив чимало предметів декору. За дерев’яну конячину з візком править півтори тисячі гривень. А млинок із фанерного листа готовий віддати втричі дешевше. Каже, що люди охоче милуються його роботами, але придбати їх можуть далеко не всі. Та це аж ніяк не привід, щоб засмучуватися.

Переглянути відео:

«Мені вже й від того радісно, що мої роботи викликають такий живий інтерес у громади. А купівельний попит на них завжди є і буде. Ось, наприклад, одну з таких церквиць у мене придбав народний депутат Руслан Сольвар, а іншу – мер Фастова Михайло Нетяжук».

Майстер бідкається, що немає кому передати навики свого ремесла, бо в сьогоднішніх дітей зовсім інші зацікавлення. «Немає у них потягу до ціє справи. Їм усе на світі замінив Інтернет. Хоча дуже шкода».

Дев’яносторічна Тамара Михайлівна, хоча й з інших міркувань, але теж не в захваті від своїх молодших земляків. «Дисципліна у них вже не та. Не по-нашому у них все».

Відверто кажучи, на День села зібралося б значно менше людей, якби сьогодні сюди не завітала Тетяна Засуха, в оренді якої перебуває більшість паїв кожанчан. Кількома днями раніше з пайовиками розрахувалися цукром та пшеницею. Сьогодні настала черга грошових виплат. Триста гривень одержав кожен, хто знайшов себе в списку орендодавців і особисто відвідав сьогоднішній захід. До честі земляків, більшість із них після усіх фінансових розрахунків лишилися і на святкову програму.

Поки дорослі вистоювали чергу за грошима, діти заохочені солодкими призами, з головою поринули у спортивні ігрища. А для когось спорт – це не лише забавка, а й постійна робота над собою. Як, наприклад, для  учасників борцівської секції джиу-джитсу.

Незабаром розпочинається урочиста частина. У першому ряду возсідають сановиті та імениті. Тетяна Засуха, яку чекали як Бога, обіцяє селищу усіляку підтримку: і підлогу в клубі постелити, і шкільний спортзал довести до ладу, і цвинтарну огорожу встановити. Ось тільки віднайти кошти на ремонт асфальтової дороги, добряче потовченої її ж таки «Джон Дірами» та «Домінаторами», найближчим часом не обіцяє.

«Дорога, яка проходить через Кожанку, державного підпорядкування. Ви знаєте, що я завжди готова допомогти всім і всюди, але ж і я не сонце. Я, як і кожен великий землекористувач, щороку сплачую до державного бюджету дорожній збір і ці кошти якраз і призначені для ремонту та утримання в належному стані дорожнього полотна».

Очільницю агрофірми «Світанок» дуже розчулив голос місцевої уроджениці Оксани Ільченко. Вона була настільки вражена її співом, що навіть віддала власний букет троянд, який їй самій незадовго перед тим вручили.

«Якби я була на самоті, то заплакала б від такого голосу. Оксано, прийміть від мене ці квіти, бо зараз я їду в поля і шкода буде, якщо вони швидко зівянуть. Хочу також вас попросити, щоб ви співали ще багато літ і радували своїм співом людські серця».

Артистка такому подарунку вельми зраділа. Але ще більшу радість у неї викликало те, скільки знайомих облич під час свого виступу вона запримітила в залі.

«Для мене, як для корінної кожанчанки, свято вдалося. Я була запрошена сюди як артистка. Мені все надзвичайно сподобалося. І всі, з ким довелося поспілкуватися, виказували лише задоволення: як дорослі, так і діти».

Переповідати казенні промови, у яких представники влади заливалися солов'ями про те, як вони побиваються за народним щастям, не бачу жодного сенсу. Вдаватися в пафос за кожної зручної нагоди вони страшенно полюбляють, ось тільки користі від цього громаді не багацько.

А ось що справді не можна оминути увагою, то це привселюдне вшанування наших славних воїнів, які повернулися з пекла війни і чи не вперше майже в повному складі постали перед очима односельців.

Звісно ж, за винятком тих, хто нині перебуває на передовій, або кому так і не судилося повернутися живим до рідного порога. Їхні матері і сьогодні почули на свою адресу чимало зворушливих слів і сердечних подяк, але змиритися зі смертю своїх дітей не можуть і по цей день. У однієї з них – Зої Андріївни образ її загиблого сина Андрія віднині асоціюватиметься із зеленим кленом, який нещодавно було висаджено на його честь.

«Рости, синочку, кольоровий клене! Моя розрадо, пам’яті печаль. Розпростуй гілля – перемог знамена. Їм шелестіти в мирну пастораль».

Судячи з того, як люди в залі реагували на пісню, присвячену загиблим в АТО кожанським воїнам, ставало відрадно, що не лише для їхніх матерів смерті найдорожчих людей стали великим потрясінням. Коли лунала пісня-реквієм, чимало жінок, співчуваючи невимовному материнському горю, раз-у раз тягнулися за носовичками, втираючи гіркі сльози.

Але так уже складається людське життя, що в ньому повсякчас знаходиться місце і для журби, і для радощів. І коли на сцену вийшли вихованці місцевого дитсадочка зі своїми модними показами, то чимало смутних облич випогодилося і на них проступили осяйні усмішки.

Так вже збіглося в часі, що саме цього дня тридцять дев’ять років тому брали шлюб подружжя Ничиків. Хоч і збігло відтоді чимало води, усе для них повторюється знову, неначе солодкий відгомін минулого: і щирі вітання, і шлюбний танець, і головний ритуал, без якого не буває жодного весілля. Це коли усім гостям раптом стає «гірко».

Під завісу святкування на всіх учасників чекала гречана каша, канапки з салом та ковбасою та інша смакота. І це ще одна гарна нагода вже в неформальній обстановці поспілкуватися з місцевими людьми. «А в якому ти селі живеш?», - запитуємо у шестирічної Дарусі. «У Кожанці!», - на одному подиху випалює та. «А що тобі тут найдужче подобається: річка, ліс, поле?», - продовжуємо чинити допит. «Садочок!», - відразу вказує на об’єкт свого найбільшого захоплення. А ось семикласниця Олександра світиться щастям, що долучилася сьогодні до концертної програми. Та й гарячий почастунок неабияк припав їй до смаку. Зізнається, що обов'язково піде ще за однією порцією.

Так вже повелося, що в генах кожанчан завжди було закладено прагнення до найвищих звершень: як на трудовій ниві, так і на ратному полі. І завдяки сьогоднішньому святу, яке зорганізували в  такий буремний час, вдалося зібрати до купи багатьох мешканців селища. Ті краяни, які свого часу полишили кожанські стріхи, але не забули стежку до батьківської хати, суголосні в одному: що кожного разу приїжджаючи на малу батьківщину, їх огортає якась особлива магія, з полону якої дуже тяжко вирватися. Та й чи потрібно?

Сергій Сіроманець, Ничипір Мотузка. «Достовірно».

 


Поширити в соціальних медіа:
Коментарі  
0 # Гість 08.03.2018, 09:27
У Кожанці, справді дуже гарно: є в ній і річка, і ліс, і поле. Усе навколо привітне завдяки її жителям. От тільки б ті, хто користується трудом і набутком мешканців Кожанки, ще більше б допомогали селу. Наприклад, заасфальтували б у селі вулиці, вони ж не в державному дорожньому фонді.
Відповісти | Відповісти цитуючи | Цитата
0 # шьо 18.09.2016, 03:50
че за [cenzored]?
:lol:
Відповісти | Відповісти цитуючи | Цитата
Додати коментар

Мегакрутецька інтелектуальна гра у Броварах

Кращі уми Броварів щотижня збираються в одному з місцевих ресторанів, щоб помірятися інтелектом.  

Переглянути..

ЮНА НАДІЯ УКРАЇНСЬКОГО ФУТБОЛУ

ЮНА НАДІЯ УКРАЇНСЬКОГО ФУТБОЛУ

Наше знайомство з Тімуром Тутєровим відбулося після розгромної поразки його ковалівського “Колосу” від київського “Динамо”. Ні, не того де було 0:7, а напередодні в матчі команд U-19, де юні кияни...

Переглянути..

У СТОЛИЧНОМУ ПАРКУ ПАРТИЗАНСЬКОЇ СЛАВИ ВСТАНОВИЛИ…

У СТОЛИЧНОМУ ПАРКУ ПАРТИЗАНСЬКОЇ СЛАВИ ВСТАНОВИЛИ ДИВОВИЖНИЙ СОЛОДКИЙ РЕКОРД!

24 СЕРПНЯ, З НАГОДИ 30-ТИ РІЧЧЮ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ, КОМПАНІЯ «КИЇВСЬКИЙ БКК» ВСТАНОВИЛА РЕКОРД: «НАЙМАСОВІША ПРЕЗЕНТАЦІЯ-ДЕГУСТАЦІЯ ТОРТА В УКРАЇНІ».

Переглянути..

Коментування футбольного матчу на гуцульський триб

Коментування футбольного матчу на гуцульський триб

Так би, напевне, оповідали про Історичний матч  збірної України проти збірної Швеції на західноукраїнських теренах ще яких 100 років тому.

Переглянути..

Шахове королівство української столиці в очікуванні…

Шахове королівство української столиці в очікуванні неймовірного свята гри мудрих

Прихильники Каїси, покровительниці дивовижних шахів вже звикли, що наприкінці зими щорічно НВК «Домінанта», цей дитячий рай за «Дитячим світом», який розташувався у мальовничій оазі поруч з метро «Дарниця», традиційно запрошує...

Переглянути..

 

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12147 #200714233621