This website works best with JavaScript enabled

З-поміж усіх партійних відділків Фастова чи не найориґінальніше до початку виборчої кампанії підійшли представники адмінресурсної «Солідарності». На одній із останніх своїх конференцій вони, довго не надумуючись, потурили з посади голову міської партійної організації – Яну Хрустальову. Формальний привід був такий, що вона буцім би щось там наплутала з документацією, яку слід було подавати до виборчої комісії, а тому, мовляв, такій недотепі не місце на чолі місцевого партосередку, у якого, навіть за умовчанням, усе мало би бути «в шоколаді».

Яна Хрустальова

Насправді ж, треба віддати належне цій партвумен, яка упродовж останнього часу назагал не зле справлялася з відведеною їй скромною роллю зіц-керманича ледь животіючого у міжвиборчий період партосідку. І якщо десь і давала маху, то не через власне недбальство, а тому що їй було банально важко поспівати за щораз новими циркулярами, спущеними згори, які повністю касували усі попередні директиви. То тобі кажуть приміряти на себе роль «УДАРного гречкосія», то знагла міняти вивіску на партійному фасаді і співати херувимську президентській «Солідарності». Тут недовго і розумом стерятися, не то що.

Та ось надоспіла благодатна виборча пора і тут, як не мімікруй, а свої пустопорожні обіцянки, на які «реформований» виборець чомусь зовсім перестав вестися, треба підкріпляти чимось більш матеріальним. Хоча б тими ж таки добре знаними в народі продпайками аля Сольвар. А тут ще й фастівські агітатори почали набивати собі ціну, щойно зачувши якого проблемного роботодавця їм пропонують славословити. Виявилося, що у Фастові не так і багато дурнів, щоб на дармівщину переповідати своїм землякам чергове фентезі від невдатних казкарів мінстеця.

Та лихо не без добра, і тут як тут знайшлися охочі із середовища місцевих партійних скитальців примІряти на себе владоносний бренд і тим робом засягти пожаданого депутатського мандата. Ну і, звісно, що за таку ласку вони тут таки зголосилися відважити сяку-таку копійчину на партійні потреби. Певна річ, що балотуватися сьогодні на виборах від порошенківського главпарттресту – це далеко не гарантія успіху. Тут куць виграв, куць програв. Але взяти того ж таки Дмитра Поворознюка, ну остобісіло чоловікові микатися між «Свободою» та різним партійним дріб’язком, від якого хоч і в окружній комісії встиг поголовувати, а до владних кабінетів так і не достукався. А кортіло ж йому тих депутатських регалій, як не знати чого.

Тож взявши на озброєння макіявелеву тираду про те, що мета виправдовує засоби, він разом зі своїми «діловими партнерами» вирішив влаштувати невеличий переворот у фастівській «Солідарності» і перебрати віжки правління до власних рук. І треба віддати належне ворохобникам – їм доволі легко вдалося доскочити свого. Не знати, хто їх уповновластив на таку авантюру. Та судячи із цілковитої мовчанки куратора 91 округу нардепа Руслана Сольвара, без його згоди тут не обійшлося.

Дмитро Поворознюк

Все інше оповито цупким покровом суворої таємничості, але ж немає нічого таємного, щоб згодом не вийшло на яв. І чим довше відсутня реакція на подібну «нештатну ситуацію», тим більше різних пліток, чуток починає циркулювати довколо неї. Ми можемо як завгодно довго губитися в здогадах, чому це Руслан Миколайович до сих пір анічичирк про зміну партійного стернового у Фастові. Утім коли горопашний нардеп усякий раз по-дитячому робить вигляд, що ні сном, ні духом не відає про чергові внутрішньопартійні розбірки, то цим самим дуже нагадує одеського авторитета Мішу Япончика, який усі адресовані йому пред’яви, незмінно відбував коронною фразою: «Шо Ви мінє такоє гаварітє, я ваабше ні в курсє за расклад».

Утім це аж ніяк не заважає народному обранцю справно агітувати за привезеного з Києва пана Захаричева, яко кандидата на фастівські мери, і раз поз раз покУсювати на платних шпальтах фастівських видань нинішнього міського голову. Утім тримаючи в пам’ятку, що йому вже далеко не первина в розпал виборчих кампаній змінювати союзників і переукладати політичні альянси (пан Нечипоренко не дасть збрехати!), фастівського виборця навряд чи здивуєш, а тим більше ошукаєш черговими його викрутасами. І немає жодної певності, що й цього разу, бачачи, що нічого путнього з цим Захаричевим не здобудешся на електоральному полі, наш парламентар в останній момент не перескочить до табору переможця.

Юрій Захаричев

Останніми місяцями Руслан Миколайович доволі старанно імітує в парламенті аж надто бурхливу публічну діяльність. Але тут є один нюанс: оскільки логічно оформлені думки все ще бояться навідуватися в його депутатську голову, то полум’яні спічі в залі засідань він вирішив підмінити, здавалося б, менш морочливою функцією парламентського тафгая. Але одна річ бачити себе у рожевих вимріях серед головних блокувальників парламентської трибуни, і дещо інша - штовхатися та кулачитися насправжки у тій депутатській товкотнечі. А ще коли маєш при цьому опасисте черевце і душу з лопуцька – то виконання такої надважливої місії ставиться під серйозну загрозу. Як там у гетевого Мефістофеля? «Велика хіть та невеликий хист».

Тож коли твої благі наміри появити себе в усій красі під склепінчастим куполом розбиваються в друзки, то не зостається нічого іншого, як звернути свої очеса на електоральну вотчину. І активізація пана Сольвара на рідному окрузі в акурат з настанням виборчих перегонів свідчить про те, що римський вислів, який напучує «краще бути першим у гальському селі, аніж останнім в Римі», йому неабияк заімпонував. Але й з першістю на добре обжитих просторах рідного 91 округу теж, як виявилося, виникли серйозні неув’язочки.

Невдячний електорат замість того, щоб цілком вдовольнитися китайською гуманітаркою, щедро роздаванню під час попередньої парламентської кампанії, став важким духом дихати на благодійника, коли після 26 жовтня минулого року цей щедрий потічок раптом було загачено. А виборець, який звик голосувати не травним трактом, а в такому ділі ще й засягати по розум до голови, теж почав гірко нарікати на те, що його вчергове ошукано. Бідкалися небораки, що повелися на пустопорожні балачки про вправного господарника, а тепер від нього і снігу взимку не допросишся, та й, як засвідчили останні події в державі, і в політичній діяльності у нього сім п’ятниць на тиждень. Тим то ще вчорашні його симпатики тепер стали гірко розкаюватися у своєму нерозважному виборі, мовляв, не тому депутатові народ виказав свою підтримку, ой не тому.

Ніби на доказ цих слів Руслан Миколайович почав підтримувати у парламенті такі дивні, нічим невмотивовані законопроекти, неначебто йому, чого доброго, щось злого пороблено. Та й на зустрічі з громадами, які висловили йому довіру під час виборів, щойно розжившись депутатським мандатом, став вчащати куди рідше. Скільки зусиль довелося докладати, зокрема, авторові цих рядків, аби сподвигнути депутата особисто відвідати похорони кожанських хлопців, які загинули в АТО у той час, коли жодних виборів ще не манячіло на обрії, але ніяким побитом не вдалося його відірвати від куди важливіших столичних справ. Всякий раз у нашого мандатоносного товариша знаходилася якась відмовка.

Коли ж нагла потреба змусила його замислитися над поновленням втраченого «гречаного рейтингу» напередодні виборів, то тут уже, хоч-не-хоч, а мусиш появляти очі перед широкою публікою. Йнакше-бо можна ой як не дорахуватися таких важливих задля власного політичного благополуччя голосів. А в Сольвара з виборцем останнім часом складалися стосунки, як в того нещасного закоханця, краля якого була йому вірною лише допоки той був поряд, а щойно йому доводилося десь одвихнутися, як починала пускати бісики іншим, мовляв, «аби з очей, то вже й з думок».

З одного боку Руслана Миколайовича можна щиро і по-людськи зрозуміти. Ну не написано йому на роду бути ні відважним борцем, ні пристрасним оратором. Там де варто було проявити відвагу, він демонстрував слабкодухість, де потрібно було йти до людей і відповідати на незручні запитання, він відряджав помічників, прес-секретарів, увесь час ховаючись за їхніми спинами.

Багатьом з нас дуже пам’ятна його поведінка типового номенклатурного пристосуванця під час подій на Майдані - «моя хата скраю, нічого не знаю». І за таку його пасивно-вичікувальну позицію в період Революції Гідності   патріотичний актив Фастівщини, Макарівщини попервах давав йому доброго прочухана, де б тільки не зуздрів. Коли у Фастові ховали одного з Героїв Небесної сотні - Андрія Саєнка і Сольвар зі своєю свитою припожалував провести його в останню дорогу, то, напевно, загоничі так не галайкають на зайців під час мисливських ловів, як фастівчани зустріли тоді його появу. Присутність Сольвара на тій громадянській панахиді у душах багатьох фастівчан лишила вкрай неприємний осад.

Врізавши тоді поли і забравшись від гріха подалі (як йому слушне нараяли мудрі голови), наш народний слуга цілком природньо якийсь час не горів палким бажання наражатися на чергові привселюдні кпини. Але ж одна справа, коли немає доконечної необхідності з’являтися в людних місцях і зовсім інша річ, коли гостра потреба політичного моменту цього наполегливо вимагає. І от, зібравши усю волю в кулак, народний депутат таки пересилив себе і з’явився на недільних похоронах загиблого на Луганщині Олександра Зінченка. Слова не просив (хоч у чомусь проявив тактовність), але за труною йшов у перших рядах, так ніби своєю опецькуватою постаттю хотів влізти в очі кожному. Та ще й своєю вайлуватою ходою ледь не відтоптав п’яти батюшкам, які йдучи в голові процесії, правили поминальні молебні.

Останнім часом Сольвара стало направду дуже багато. То він вигулькує серед організаторів хресного ходу, який проводиться з благословіння вищого кліру УПЦ Московського Патріархату. Трохи перегодя цей споборник «канонічного православ’я» уже вихваляється на своїй сторінці у Фейсбуці орденом , який нещодавно отримав з рук Патріарха УПЦ КП Філарета. І цим ледь не вганяє в ступор усю братію Томашівського монастиря, яка була як громом вражена, як тільки дізналася, що один із щедрих покровителів їхньої обителі почав накладати з «не благодатною церквою». І важко збагнути сердегам, що бажання не випасти з політичного тренду воздвигає перед рабом Божим Русланом щораз інші дороговкази і наштовхує до нових сердечних прив’язань.

Та чи допоможе йому ця показова бравада і напускний козиристий вид і цього разу пустити ману в очі своїм виборцям, які вже, здавалося б, зучили його як облупленого? Чи навпаки його публічний вихід у світ попідруч зі своїми новоявленими приспішниками лише остаточно поховає їхні надії здобутися прихильності в електорату? Богвість, як там воно буде насправді. Але подейкують, що чимало фастівських господинь у передчутті скорого поповнення своїх засіків дармовим провіантом, уже весело намугикують собі під ніс: «Гоп, мої гречаники, гоп, мої милі, Чого, мої гречаники, ви скоро поспіли?»

Сергій Сіроманець

 


Поширити в соціальних медіа:
Коментарі  
0 # Олег 27.09.2015, 08:31
Бред!!! Людина вiрить в бога а не в "патрiархат". А скiльки вiн помагае людям!!! Реально ДIЛОМ!!!!! Хтось зробив больше? ?? Брудна! ДЕШЕВА СТАТЕЙКА!!!
Відповісти | Відповісти цитуючи | Цитата
Додати коментар

Тріумф театру “Колесо” в спекотне столичне…

Тріумф театру “Колесо” в спекотне столичне літо

Кінець травня і початок червня цього року ознаменувався бенефісом Київського академічного театру “Колесо”. Дивовижно затишний, домашній улюблений киянами театр розташований на легендарному Андріївському узвозі української столиці, презентував чудову комедійну виставу...

Переглянути..

Мат в 2 ходи, або гамбітна…

Мат в 2 ходи, або гамбітна пастка для України

Ця історія про те, як російській шаховий майстер, приятель відомого українського олігарха вигадав систему за якої діючи президент нашої країни має на дострокових парламентських виборах отримати Конституційну більшість і повний...

Переглянути..

Підсумки тижня: точка біфуркації - четвер

Підсумки тижня: точка біфуркації - четвер

У переддень Сонцестояння  протистояння панувало скрізь, окрім   парламенту Досить насиченою на події виявилися доба, що передувала найдовшому дню року: проблематика Конституційного правосуддя у вітчизняному  медійному просторі змінювалася повідомленнями навколо ортодоксального православ’я ...

Переглянути..

Микита Лисенко із сольним виступом від…

Микита Лисенко із сольним виступом від партії «Голос» на 91 виборчому окрузі

Ще один кандидат, котрий має надію бути обраним по 91 округу, 33-річний представник партії «Голос» Микита Лисенко, учора здійснив перший візит до Фастова.

Переглянути..

Громадянська позиція" висунула на 91 округ…

Громадянська позиція" висунула на 91 округ Олега Спіженка - керівника онкологічної клініки

Від «Громадянської позиції» Анатолія Гриценка на 91 округ відрядили керівника Асоціації приватних клінік України Олега Спіженка – зятя нині вже покійного першого міністра охорони здоров’я України – Юрія Спіженка.

Переглянути..

 

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12147 #200714233621