This website works best with JavaScript enabled

За лічені години в Україні завершується виборча кампанія. У ході її проведення траплялося чимало курйозних випадків з багатьма її учасниками. Про все так одразу й не оповісиш. А вдаватися в довгі розпатякування зараз не на часі. Але не можна не згадати, бодай побіжно, про те, як уже під саму завісу гонитви за мандатами, надзвичайно потішили два кандидати на посаду мера: Михайло Нетяжук та Юрій Захаричев.

 

Отож, про все по порядку. З чинним фастівським градоначальником ми здибалися вчора під час його зустрічі з виборцями на одній з прибудинкових територій, що розташована по вулиці Соборній. Дуже нам кортіло викликати чинного мера на граничну одвертість, але, як то завше трапляється з політиками будь-якого калібру, якщо говоримо з ними загалом і ні про що, вони сповнені праведного гніву, а коли переходимо на конкретні особистості (з якими, хтозна, може й не одну дитину доведеться хрестити), як вони різко втрачають дар мови.

Ось так вийшло і у випадку з Михайлом Нетяжуком. В інтерв’ю  «Достовірно» він спочатку, згідно з усіма політтехнологічними настановами, рішуче засудив тих депутатів, які прогулюють засідання ради і висловив переконання, що вони заслуговують не лише громадського осуду, а й фінансового чи навіть майнового стягнення.  Утім, коли мова зайшла про конкретні персоналії, така категоричність в оцінках Михайла Володимировича кудись раптово зникла.

Щиро й по-людськи його можна зрозуміти.  З одного боку якось ніби  й «невдобно» критикувати ту ж таки політичну партію «Нові обличчя», яка є суб’єктом твого висування.  Так само  неґречно висловлюватися і про когось із її лідерів, якщо вже впрягся до їхнього плуга? Але ж з іншого боку, і виправдовувати їхні косяки немає дурних.

Зрештою ми так і не почули від пана Нетяжука чітку відповідь на простісіньке, здавалося б, запитання, яке поставили у продовження нашої розмови: «Яких заходів, на Вашу думку, слід було би вжити до одного з очільників партії «Нові обличчя» - Дмитра Христюка, який будучи депутатом Баришівської райради, пропустив більше половини засідань». Адже навіть закон «Про статус депутатів місцевих рад» за таке нехлюйське ставлення до своєї роботи передбачає не багато, не мало, як відобрання депутатського мандату. Відповіді,  як і очікувалося, ми не почули,  а відтак спробували зайти з іншого боку.

Оскільки фастівський мер постійно полюбляє наголошувати на тому, що жодного дня не перебував у лавах Партії Регіонів і ображається, коли його підозрюють у будь-яких політичних зносинах з її колишніми членами, ми здивувались, а чого ж то він не розгледів «за новими обличчями», з якими зараз так активно воловодиться, вчорашніх «покращувачів». Але Михайло Володимирович виявив просто таки дивовижну «непоінформованість» стосовно бурхливого «регіонального» минулого  свого нинішнього соратника Христюка. А відтак лише знизав плечима, коли ми поцікавилися у нього, «чи комфортно він почував себе у його компанії під час святкування дня Фастова».

Не здобувся Михайло Володимирович і на відповідь щодо політичного майбутнього двох своїх заступниць – Жанни Швидкої і Олени Зикової, яких він відрядив балотуватися до обласної ради. А нам страх як кортіло дізнатися у пана мера, чи у випадку, якщо він  здобуде перемогу на виборах фастівського голови, а його креатури безславно програють, чи захоче він їх бачити на тих посадах, які вони сьогодні обіймають, а чи навпаки пожертвує ними, бо вони, мовляв, не виправдали довір’я виборців?» Відповідь типово чиновницька. Не забігаймо наперед, поживемо-побачимо.

А Ви кажете Європа. У Німеччині он все просто. Виграв – бери владу, програв – гайда в опозицію. І без жодних запасних аеродромів у вигляді усіляких виконкомів.

Стосовно пана Захаричева різонула вухо його українська вимова в агітаційному відеоінтерв’ю, в якому  він усіляко вихваляє себе як потенційного мера. Від пана Захаричева ніхто б не вимагав якихось особливих філологічних зугарностей у поводженні з українським словом, якби він не причисляв себе до журналістського цеху. Навіть на своїй сторінці у «Фейсбуці» він не забув вказати, що «вивчав журналістику у Київському університеті імені Т. Шевченка».

Щоправда, ані дати вступу, як втім і дати випуску, там не зазначено. Та все ж  якщо він має журналістський фах, то для його опанування йому б довелося  витратити щонайменше чотири роки свого життя (це для здобуття ступеня бакалавра). Часовий відтинок, погодьтеся, доволі солідний. Але чим займався Юрій Юрієвич увесь цей час на Мельникова, 36 для мене лишається загадкою.

Інститут журналістики – це моя alma mater також. І я знаю рівень вимог тамтешніх викладачів до своїх студентів. А відтак мені в голову не вкладається, як могла розписатися в його заліковці блискучий знавець фонетики Ольга Михайлівна Пазяк, якби почула від нього усі ці перли про міЖДУнародні проҐрами, слуҐи народу і гарні стосунки з політичними партіямІ, а також співпрацю з політичними силамІ. Важко навіть уявити, якою б могла бути реакція  Катерини Степанівни Серажим або ж Олександра Данилович Пономаріва на усі його синтаксично-стилістичні виверти на штиб того, що «я аполІТІЧЄН» чи «я безпартІЄН».

У зв’язку з цим спливло на гадку, як нині екс-голова Фастівської райдержадміністрації Євген Липовченко, у той час як  Сольвар ще не підвернув його під корито і не попер з посади, намагався на початках спілкуватися українською. Але було видно, як важко вона йому дається. І щойно він закінчував інтерв’ю з черговим ЗМІ або якийсь свій офіційний виступ, як одразу ж повертався «в родную языковую среду». Але це була військова людина, якій багато чого можна було пробачити. Адже видно було і з його манери поводження і зі способу спілкування, що довголітня армійська муштра лишила на ньому «неизгладимый след».

Коли Руслана Степуру картають сьогодні за його суржик, то він теж має виправдання, що, мовляв, в Білоцерківському сільгоспінституті «орфоепія» з «етимологією» не є профільними дисциплінами, щоб досконально в них розбиратися. То ж якщо я назву «поодинокий випадок» «єдінічним случаєм», то не беріть мені того за зле. Трохи покривившись з такою мовною сваволею можна й примиритися.

А ось у випадку з Юрієм Юрійовичем мірки мають бути зовсім іншими і ніяких поблажок ані стосовно кострубатого слововжитку чи то пак неохайної вимови бути не може. Як казав ще один викладач Інституту журналістики, нині покійний, на жаль, Анатолій Погрібний, «повсякчасна мовна гігієна – одна з перших заповідей справжнього журналіста».


Поширити в соціальних медіа:
Додати коментар

Мегакрутецька інтелектуальна гра у Броварах

Кращі уми Броварів щотижня збираються в одному з місцевих ресторанів, щоб помірятися інтелектом.  

Переглянути..

ЮНА НАДІЯ УКРАЇНСЬКОГО ФУТБОЛУ

ЮНА НАДІЯ УКРАЇНСЬКОГО ФУТБОЛУ

Наше знайомство з Тімуром Тутєровим відбулося після розгромної поразки його ковалівського “Колосу” від київського “Динамо”. Ні, не того де було 0:7, а напередодні в матчі команд U-19, де юні кияни...

Переглянути..

У СТОЛИЧНОМУ ПАРКУ ПАРТИЗАНСЬКОЇ СЛАВИ ВСТАНОВИЛИ…

У СТОЛИЧНОМУ ПАРКУ ПАРТИЗАНСЬКОЇ СЛАВИ ВСТАНОВИЛИ ДИВОВИЖНИЙ СОЛОДКИЙ РЕКОРД!

24 СЕРПНЯ, З НАГОДИ 30-ТИ РІЧЧЮ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ, КОМПАНІЯ «КИЇВСЬКИЙ БКК» ВСТАНОВИЛА РЕКОРД: «НАЙМАСОВІША ПРЕЗЕНТАЦІЯ-ДЕГУСТАЦІЯ ТОРТА В УКРАЇНІ».

Переглянути..

Коментування футбольного матчу на гуцульський триб

Коментування футбольного матчу на гуцульський триб

Так би, напевне, оповідали про Історичний матч  збірної України проти збірної Швеції на західноукраїнських теренах ще яких 100 років тому.

Переглянути..

Шахове королівство української столиці в очікуванні…

Шахове королівство української столиці в очікуванні неймовірного свята гри мудрих

Прихильники Каїси, покровительниці дивовижних шахів вже звикли, що наприкінці зими щорічно НВК «Домінанта», цей дитячий рай за «Дитячим світом», який розташувався у мальовничій оазі поруч з метро «Дарниця», традиційно запрошує...

Переглянути..

 

#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #f_syc9 #eef12147 #200714233621